Червоноград
розлігся на північному краю Побужжя, в усті Солокії яка впадає в річку Буг.
Нараховує станом на 2013р. 68,3тис. населення, і вважається третім містом у
Львівській області (після Львова і Дрогобича). Збудований був по другій
світовій війні як головний осередок Львівсько-Волинського вугільного басейну, і
поглинув Кристинопіль - старе місто над Бугом. Кристинопіль був закладений в
1692р. на землях сіл Новий Двір володарем навколишніх земель, воєводою
краківським і коронним гетьманом Феліксом Казимиром Потоцьким. Назву одержав в
честь дружини гетьмана, Кристини з Любомирських. Потоцький збудував тут
одночасно і свою резиденцію, а в 1695р. заснував у Кристинополі монастир
бернардинів з костелом. Але парафія піднялася при ньому тільки в 1797р. Маєток
успадкував його наступний син Йозеф, охоронець великої корони і староста
белзький. Найбільшого розквіту Кристинопіль зазнав за часів сина Йозефа воєводи
київського Франциска Потоцького (1700-1772), одного з найбагатших магнатів
сучасної Речіпосполитої. Набув він великого багатства, збудував кількасот сіл і
кількадесят міст головних на Русі і Україні.
Навіть розпочав на власну руку закордону політику, підтримував стосунки з Петербургом, Портом Оттаманським (Туреччина) і волоським народом (тепер Молдова). За головне місце проживання вибрав власне Кристинопіль, де на місті старого палацу в 1756-1762рр. збудував чудову резиденцію, а в 1763р. заснував монастир василіан. Воєвода утримував в Кристинополі особистий двір, який зобов’язував бути подібним на зразок монархського. Володів також і власним військом. Наступним спадкоємцем Кристинополя був відомий син Франциска воєвода руський Станіслав Щесни Потоцький (1751-1805), тарговичанець (тепер с. Торговиця Новоархангельського району Кіровоградської області), відомий з трагічної історії кохання до Гертруди Комаровської, яка закінчилася насильницькою смертю. В 1781р. продав Кристинопіль принцу Адамові Поніньскому, а свою головну резиденцію переніс до Тульчина. В 1793р. виїхав за границю, через два роки по тому повернувся до своїх володінь на Україні, де в 1796р. для другої дружини, Софії Віттової змайстрував красивий парк Софіївка під Уманем. 28 травня 1769р. діюча в Кристинополі барська конфедерація була розбита військом російським під командуванням Івана Древича. В 1771р. відбулося зіткнення між російськими та австрійськими регіональними підрозділами які перешкод підходили під Львівські землі. Невдовзі Кристинопіль окупували австрійці і в скорому часі був усанкціонований договір розподілу. Так як кристинопільскі землі знаходилися в великому боргу, в кінці 18 століття були орендовані Катериною Коссаковською з Потоцьких (1722-1803). У 1808 р. уряд продав Кристинопіль Адамові Старзенському. А в наступних роках маєток часто міняв своїх господарів, і в 1855р. був в руках імператора цісарського Тадеуша Вишневського (1824-1888). А потім в його сина Станіслава. В 1884р. через Кристинопіль було прокладено залізничну колію з Сокаля до Ярославля. В кінці 19 століття містечко нараховувало 3,5 тис. мешканців з них понад 70% становили євреї. В 1902р. з села Жужіль (тепер Жужеляни) що під Белзом, перенесено до Кристинополя греко-католицьку громаду сестер служебниць Найсвятішої Марії, на чиї потреби 1904р. був побудований монастир (знищений під час другої світової війни). В серпні 1914р. Кристинопіль захопили російські війська, в червні 1915р. повернуті назад до Австрії, в наслідок чого місто на ходилося на лінії фронту який тягнувся вздовж Бугу. Під час польсько-української війни в 1919р. в околицях міста точилися запеклі бої. І 31 січня підрозділи польської кавалерії під командуванням полковника Леона Бербеського зайняли Кристинопіль, однак вже наступного дня вимушені були відступати до Белза. Через наступні кілька місяців фронт пересунувся на захід від Кристинополя, і землі повернулися в польські руки тільки 16 травня в результаті великого наступу на Східній Галичині. В період між війнами Кристинопіль був найбільш заселеним місцем в сокальському повіті і нараховував біля 5тис. населення. В 1926р. Станіслав Вишневський спродав заборгований маєток з знищеним під час війни палацом полковнику Зігмонду Літинському. Який в 1935р. віддав палац і парк в володіння Сокальського повіту для організації тут гірничої школи. 19 вересня 1939р. ввірвалися до Кристинополя німецькі війська і спалили його дерев’яний центр, ці дії були спроваджені лише через велику кількість єврейського населення. В результаті велика кількість євреїв покинуло місто, яке знаходилося в межах Генеральної Губернії на кордоні з СРСР по Солокії і Бузі. В 1942р. євреїв , які залишилися, гітлерівці вивезли в концтабори. Від осені 1943р. населення Кристинополя і навколишніх місць, яке перебувало під постійними атаками УПА, переховувалося в костелі бернардинів. В 1944р. майже всі поляки виїхали на захід, але в липні цього ж року частина повернулася коли Кристинопіль зайняла радянська армія. Але коли фронт пересунувся дальше на захід, українські націоналісти знову активувалися. Після другої світової війни Кристинопіль опинився на території Польщі на кордоні з СРСР, який тягнувся по Бузі і Солокії. Тут знаходилася сторожова прикордонна вежа і міліцейський відділок, який був постійно атакований УПА. В 1945-1946рр. українське населення було переселене в глиб УССР, а залишки на західні і північні польські землі. В 1951р. після зміни кордонів поляків з Кристинополя виселено до прикордонних сіл. Місцевість приєднано до СРСР, надано йому статус міста і перейменовано на Червоноград. І невдовзі
розпочато було видобування покладів кам’яного вугілля.
До міста плинули переселенці з цілої України, особливо з Донбасу. Червоноград
почав швидко розростатися і став не тільки головним центром
Львівсько-Волинського вугільного басейну, але й головним комунікаційним вузлом
і одним з найбільших міст Львівської області. Навкруг Червонограда було
відкрито 12 копалень і центральну збагачувальну фабрику серед інших промислових
споруд. З років сімдесятих розпочато забудову нового центру поблизу залізничної
колії і на теренах села Клюсів. Тут також і знаходяться навчальні заклади,
школи, училища і т.п. і також місця культурного відпочинку. На південь від
Червонограда після другої світової війни створилися приміські поселення де
скупчувалися більшість вугледобувних копалень. І вже в дев’яностих роках у
зв’язку спадом цін на вугілля, його видобування було значно скорочено.
Навіть розпочав на власну руку закордону політику, підтримував стосунки з Петербургом, Портом Оттаманським (Туреччина) і волоським народом (тепер Молдова). За головне місце проживання вибрав власне Кристинопіль, де на місті старого палацу в 1756-1762рр. збудував чудову резиденцію, а в 1763р. заснував монастир василіан. Воєвода утримував в Кристинополі особистий двір, який зобов’язував бути подібним на зразок монархського. Володів також і власним військом. Наступним спадкоємцем Кристинополя був відомий син Франциска воєвода руський Станіслав Щесни Потоцький (1751-1805), тарговичанець (тепер с. Торговиця Новоархангельського району Кіровоградської області), відомий з трагічної історії кохання до Гертруди Комаровської, яка закінчилася насильницькою смертю. В 1781р. продав Кристинопіль принцу Адамові Поніньскому, а свою головну резиденцію переніс до Тульчина. В 1793р. виїхав за границю, через два роки по тому повернувся до своїх володінь на Україні, де в 1796р. для другої дружини, Софії Віттової змайстрував красивий парк Софіївка під Уманем. 28 травня 1769р. діюча в Кристинополі барська конфедерація була розбита військом російським під командуванням Івана Древича. В 1771р. відбулося зіткнення між російськими та австрійськими регіональними підрозділами які перешкод підходили під Львівські землі. Невдовзі Кристинопіль окупували австрійці і в скорому часі був усанкціонований договір розподілу. Так як кристинопільскі землі знаходилися в великому боргу, в кінці 18 століття були орендовані Катериною Коссаковською з Потоцьких (1722-1803). У 1808 р. уряд продав Кристинопіль Адамові Старзенському. А в наступних роках маєток часто міняв своїх господарів, і в 1855р. був в руках імператора цісарського Тадеуша Вишневського (1824-1888). А потім в його сина Станіслава. В 1884р. через Кристинопіль було прокладено залізничну колію з Сокаля до Ярославля. В кінці 19 століття містечко нараховувало 3,5 тис. мешканців з них понад 70% становили євреї. В 1902р. з села Жужіль (тепер Жужеляни) що під Белзом, перенесено до Кристинополя греко-католицьку громаду сестер служебниць Найсвятішої Марії, на чиї потреби 1904р. був побудований монастир (знищений під час другої світової війни). В серпні 1914р. Кристинопіль захопили російські війська, в червні 1915р. повернуті назад до Австрії, в наслідок чого місто на ходилося на лінії фронту який тягнувся вздовж Бугу. Під час польсько-української війни в 1919р. в околицях міста точилися запеклі бої. І 31 січня підрозділи польської кавалерії під командуванням полковника Леона Бербеського зайняли Кристинопіль, однак вже наступного дня вимушені були відступати до Белза. Через наступні кілька місяців фронт пересунувся на захід від Кристинополя, і землі повернулися в польські руки тільки 16 травня в результаті великого наступу на Східній Галичині. В період між війнами Кристинопіль був найбільш заселеним місцем в сокальському повіті і нараховував біля 5тис. населення. В 1926р. Станіслав Вишневський спродав заборгований маєток з знищеним під час війни палацом полковнику Зігмонду Літинському. Який в 1935р. віддав палац і парк в володіння Сокальського повіту для організації тут гірничої школи. 19 вересня 1939р. ввірвалися до Кристинополя німецькі війська і спалили його дерев’яний центр, ці дії були спроваджені лише через велику кількість єврейського населення. В результаті велика кількість євреїв покинуло місто, яке знаходилося в межах Генеральної Губернії на кордоні з СРСР по Солокії і Бузі. В 1942р. євреїв , які залишилися, гітлерівці вивезли в концтабори. Від осені 1943р. населення Кристинополя і навколишніх місць, яке перебувало під постійними атаками УПА, переховувалося в костелі бернардинів. В 1944р. майже всі поляки виїхали на захід, але в липні цього ж року частина повернулася коли Кристинопіль зайняла радянська армія. Але коли фронт пересунувся дальше на захід, українські націоналісти знову активувалися. Після другої світової війни Кристинопіль опинився на території Польщі на кордоні з СРСР, який тягнувся по Бузі і Солокії. Тут знаходилася сторожова прикордонна вежа і міліцейський відділок, який був постійно атакований УПА. В 1945-1946рр. українське населення було переселене в глиб УССР, а залишки на західні і північні польські землі. В 1951р. після зміни кордонів поляків з Кристинополя виселено до прикордонних сіл. Місцевість приєднано до СРСР, надано йому статус міста і перейменовано на Червоноград. І невдовзі
розпочато було видобування покладів кам’яного вугілля.
До міста плинули переселенці з цілої України, особливо з Донбасу. Червоноград
почав швидко розростатися і став не тільки головним центром
Львівсько-Волинського вугільного басейну, але й головним комунікаційним вузлом
і одним з найбільших міст Львівської області. Навкруг Червонограда було
відкрито 12 копалень і центральну збагачувальну фабрику серед інших промислових
споруд. З років сімдесятих розпочато забудову нового центру поблизу залізничної
колії і на теренах села Клюсів. Тут також і знаходяться навчальні заклади,
школи, училища і т.п. і також місця культурного відпочинку. На південь від
Червонограда після другої світової війни створилися приміські поселення де
скупчувалися більшість вугледобувних копалень. І вже в дев’яностих роках у
зв’язку спадом цін на вугілля, його видобування було значно скорочено.
0 коментарі:
Дописати коментар