Вас вітає місто квітів радості та праці, так це про Червоноград, ніби то таке гасло будо написане при в'їзді зі сторони Бугу. Це малопомітне місто в якому більшість днів складають сірі робочі будні. Однак це радикальне місто яке першим прославилося своєю декомунізацією. Першим повалило пам'ятник Леніну, першим почало перейменовувати вулиці. А от декомунізацію самої назви зустріло з пересторогою, не хоче воно бути якимось іншим, зжилось воно зі своєю назвою. Я також за, залишити його назву Червоноград. Ну, ніяк воно мені не пов'язано з комуністичним минулим. Шахтарське місто та й годі. Не пов'язана ця назва не з жодним діячем радянського союзу, немає відношення до жодної події цієї ери, ну ніяк, крім що червоний і названий в період радянського союзу. Таким чином біля нього є поселення Гірник, Соснівка, ті поселення взагалі виникли за радянської влади, їх також необхідно декомунізувати. Але їх назви аж ніяк не співзвучні з комуністичною епохою, вони не червоні. Та біс з ним, вирішили декомунізувати той Червоноград, бо він як червоне полотно перед очима грізного бика, ну і нехай. Тож поверніть його історичну назву Кристинопіль, нехай польське, але вся історія Кристинополя пов'язана з тим, її нікуди не викреслиш. Але ні, давай Шептицький. Бо тут майбутній митрополит склав вічні обіти. Добре, але де тут? Звісно, в польському місті Кристинопіль, в якому проживало євреїв більше ніж поляків і українців разом, в монастирі який заснував польський магнат. То де тут Червоноград, якщо багато хто стверджує що Червоноград це нова частина міста, а Кристинопіль це лише шматок старого, то так і проситься ствердити, що Шептицький ніколи не був у Червонограді. Я сам католик і поважаю постать блаженнішого Митрополита Шептицького, але вважаю що існує низка населених пунктів які мають більше права носити його святе ім'я. Але чому виникають такі протистояння пов'язані з обранням нової назви міста.
Спробую це пояснити на прикладі однієї сім'ї.
Всім відомо що в ході різних польсько-українських воєн землі часто опинялися під владою тої чи іншої держави. Час ішов, народи змінювалися і часто виникали змішані шлюби, це коли тато був однієї національності, а мама іншої. Так і в героїв моєї розповіді, нічого не вдієш, кохання є коханням іноді сліпе, іноді дурне, але коли воно приходить ніхто над тим не задумується. Отож тато був поляком, а мама українкою. В ході їх спільного життя, як і всіх нормальних сімей з'являлися нащадки. І нічого, можливо, не було тут такого, якби їм давали обирати ким вони в майбутньому хотіли бути поляками чи українцями. Але чині закони тих часів були іншими. Якщо тато поляк і в сім'ї народжувався син, його національність записували в місцевий реєстр як поляк, якщо ж народжувалася дівчинка, а мама українка то відповідно давали їй національність українка. Тож виникало що в одній сім'ї були члени різних національностей. Пройшли часи, батьки повмирали, чи то від хворіб, чи то від важкої праці, але діти в підлітковому віці залишилися на одинці й намагалися якось давати собі раду, щоб вижити в ті не легкі для них часи. А надалі країнам захотілося провести певний обмін землями, і наказали всім полякам виїхати на польську територію, а українцям на українську. Непідкорення каралося стратою як з тої сторони, так і з тієї. Тож і героїв моєї історії спіткало найгірше, те що вони колись і подумати не могли, брат той що записаний як поляк пакує валізу і збирається виїжджати до Польщі покидаючи свою молодшу сестру тут в Україні. Так після смерті батьків їх спіткало найгірше — розлучення. Сестра була не згідна з тим, вона й гадки не мала що їй робити дальше, адже нею опікувався старший брат. І коли той сідав на потяг, який прямував до Польщі, сестра благала, щоб той забрав її з собою і нехай будь що буде. І коли вагони колихнулися починаючи рух, вони ще стояли на сходинках вагона і сперечалися. Брат точно знав чим то скінчиться для неї, тоді він відчинив дверцята вагона і на ходу виштовхнув її з потяга. Він не знав подальшої долі своєї сестри, впала вона, набила синці чи може поранилася, але інакше поступити він не міг. Колись вони таки зустрінуться, на схилі розпаду радянського союзу років так через тридцять, він приїде до неї в Україну просити пробачення.
Ось чому для багатьох місцевих мешканців поляки не є пересічними людьми. Це сім'ї розділені
обставинами, це зруйновані людській долі.
Але чому виникають все ж таки протистояння? Скоріш за все що місцеві мешканці є лише однією з верств населення м. Червонограда. В 51 р. в ході швидкої розбудови шахтарської промисловості в м. Червоноград були спрямовані сюди різні спеціалісти гірничої галузі. В основному це були донєцкіє, які прибули вчити місцевих аборигенів дєлать пятілєтку в трі года. Тому що місцеві аборигени, які були не згідні з приходом совєцкої власті всіляко намагалися гальмувати ту пятілєтку. Існує історія, що з приходом совітів, біля старого кінотеатру ім. 40 річчя жовтня, що на старому місті, виставили два погруддя, лєніну і сталіну. От, погруддя сталіна там протрималося зовсім не довго, місцеві аборигени в ночі накинули на нього зашморг відволікли й втопили в місцевих болотах. А от з лєніним так вчинити побоялися, після такого акту вандалізму КДБ вже нишпорило шукаючи врагов пролєторіата. То ті донєцкіє нікуди звідси не ділися, того часу вони зайняли керівні посади, одержали хороші квартири (важко говорити про хороші квартири того часу, але на цей час це були хороші квартири) дали потомство і вкорінилися. От ця верства населення, з поневоленої московитами території України, прибувала вже з прищепленою злобою до місцевих звичаїв, колориту та почуттів. Тому для них назва Кристинопіль є неприйнятною, огидною, заполяченою. Вони згідні на будь-яку назву тільки не на ту яку їхні предки намагалися викорінити з голів місцевих аборигенів.
Є ще третя верства населення яким байдуже в якому місті вони будуть проживати, їх хвилює лише власний добробут. Це ті які прибували до Червонограда з різних обставин вже за незалежної України з інших міст чи сіл.
І ще одне з тим перейменуванням, багато обговорень в соцмережах є висловлювання що перейменування не на часі, і з тим повністю згідний. Кажете було проведено голосування, добре, але з ким було проведено! З переселенцями?!... Ні, давайте спочатку повернемо всіх хлопців з фронту додому, я впевнений що вони прагнуть повернутися в Червоноград, а не в Шептицький чи Кристинопіль, тоді й проголосуємо. Результат мені приблизно відомий. Але якщо на даний час їх повернення не можливе, тому і не на часі. Краще кошти які мають бути витрачені на перейменування скеруйте на допомогу тим самим хлопцям, щоб вони скоріше повернулися до свого рідного Червонограда.
0 коментарі:
Дописати коментар